Ковура О. Урзуфська ЗОШ І-ІІІ ступенів Першотравневої районної ради

Ковура Альона, тези до доповіді

Урзуфська ЗОШ I-III ступенів

                         Його ім`я носить наша школа

Все далі і далі вглиб історії йдуть грізні події 1941-1945 років. Але, хоча після їх закінчення пройшло близько семи десятиліть, час не владний віддати їх забуттю, вивітрити з пам'яті народної те, що було з людьми і країною. У музеї Урзуфской загальноосвітньої школи дбайливо зберігають пам'ять про героїв-десантників, які брали участь у визволенні нашого краю та їх легендарного командира.

Наша школа носить ім'я Героя Радянського Союзу Федора Євгеновича Котанова(Додоттк №1). Він командував легендарним 384 батальйоном морської піхоти Чорноморського флоту. Таганрог, Безіменне, Мелекіно, Ялта, Мангуш, Бердянськ, Миколаїв, Одеса, Вилкове, Жибріяни, Констанца, Варна, Бугас - ось знаменні віхи бойового шляху 384 батальйону. У 1943 році командування Азово-Чорноморської флотилії доручило капітану Котанову сформувати Окремий батальйон для проведення диверсійних операцій в тилу ворога. 29 річний командир мав до цього часу досвід боротьби з ворогом. Ще до війни він закінчив Бакинську піхотну школу, служив на Тихоокеанському флоті. Перший бій його під час Великої Вітчизняної війни був у 1941 році під Севастополем. Потім була успішна операція під Новоросійськом. Комбат Котанов добре уявляв, які бойові завдання належить вирішувати його бійцям. Батальйон створювався для наступальних операцій, для маневреної боротьби, для раптових ударів по ворогу, тому сюди направляли бувалих моряків-десантників. Викликає інтерес «Пам'ятка десантника»: «Десантний бій швидкоплинний, успіх в ньому залежить від умілих дій окремих бійців. У десантному бою, як ніде, важливі організованість, дисципліна, спритність, хитрість ... По команді негайно стрибай на берег або в воду. Кидайся на ворога зухвало і сміливо. Знай: він тебе не чекав, розгублений і ти переможеш його. Пам'ятай: основний закон десантника - наступати, наступати, наступати. Ворог хитрий, а ти будь ще хитріше ... » 

   Перший свій удар десантники 384 ОБМП завдали під Таганрогом, в районі села Безіменне. Після звільнення Таганрога війська Південного фронту стрімко просувалися до Маріуполя. Фашисти прагнули за будь-яку ціну утримати Маріуполь з його великими металургійними заводами і важливим морським портом. Було вирішено висадити морський десант в безпосередній близькості від міста Маріуполь. З 384 батальйону був сформований десантний загін чисельністю 150 чоловік - рота автоматників на чолі з командиром автоматників лейтенантом Костянтином Федоровичем Ольшанським. Загін висадився в ніч з 7 на 8 вересня 1943 року в районі села Юр'ївка. Завданням загону було - відвернути сили ворога, перерізати шляхи відступу на захід, допомогти радянським військам оволодіти  Маріуполем. Рота автоматників була розбита на невеликі групи чисельністю до 10 осіб, які просувалися до Маріуполя, відволікаючи сили ворога і завдаючи великої шкоди противнику.  

Запеклий бій проходив 8 вересня 1943 року на підступах до Мангуша на висоті 68,2, де  на даний час споруджено пам'ятник морякам-десантникам 384 ОБМП. Цілий день тривав бій біля підніжжя висоти, проти десантників ворог кинув понад 700 солдатів і офіцерів, з висоти було добре видно, як до гітлерівців підходить підкріплення, з гарматами на причепі під'їхали автомашини. Проте всі атаки противника були відбиті. Багато крові вже пролито на цьому шматку землі. Командир Костянтин Ольшанський дав наказ почати прорив з оточення з настанням темряви, а в цей час гітлерівці підкидали  нові сили, щоб з ранку почати новий штурм висоти. Прикривати відхід товаришів залишили декілька бійців, у тому числі Юрія Богдана, Олександра Серякова, Костянтина Ліпіліна, Віктора Титаренка. У бою був важко поранений Юрій Богдан, Віктор Титаренко віддає наказ Кості Ліпіліну: винести парторга з поля бою. Юрія Богдана сховали в кукурудзі, пізніше його забрали місцеві жителі, після відступу німців він був відправлений в польовий шпиталь, але врятувати його не вдалося. Віктор Титаренко був важко поранений, але продовжував бій, його оточили окупанти, хотіли взяти живим. «Моряки в полон не здаються!» Титаренко направив ствол автомата собі в груди, туди, де билося мужнє серце, і натиснув на курок...

Група прикриття виконала своє завдання. Весь загін вирвався з кільця і ​​пішов у нічний степ. З групи прикриття в Маріуполь пробився тільки Костя Ліпілін. Місто Маріуполь булотзвільнено. Порт з його важливими стратегічними об'єктами збережено. За успішну десантну операцію Констянтин Ольшанський був нагороджений орденом Олександра Невського. Далі бойовий шлях батальйону пролягав на захід. За час звільнення північного Приазов'я було знищено більше тисячі фашистів, склади з боєприпасами, транспортні засоби, слава про морськіх піхотинців 384 Окремого батальону морської піхоти пішла по Азову та Чорному морю.

Проходять роки, до шкільного музею приходять все нові та нові покоління учнів, все далі від нас стають події того часу. Але не дивлячись на це, дівчата та хлопці не можуть слухати розповідь єкскурсоводов музею про подвиг олшанців без хвилювання.(Додаток № 2,3). Події Другої світової війни є частиною генетичної пам`ті нашого народу, вони ніколи не втратять своєї актуальності. Ця війна – не просто сторінка в шкільному підручнику, не просто полум`я пам`яті, що як вічний спогад, жевріє в старих обелісках, вона десь глибше: вона в наших серцях, у наших душах, у нашому єстві.

Список використаної літератури

1.Прохватілов Ю.І. Вогненні милі матроського батальйону. Маріуполь, 1998.

2.Герої, без яких неможливе життя. Харків, 2000.

3.Циганов В.І. Удар «Меча». Миколаїв, 2008.

4.Циганов В.І. Від «Меча і загине». Миколаїв, 2011.

5.Алексєєв В. І. Герої Радянського Союзу. Москва, 1977.

6.Матеріали шкільного музею села Урзуф