Тарновський Анатолій Андрійович
10 клас
Слов’янська ЗОШ |-||| ступенів
№ 8 Слов’янської міської ради
Донецької області
ІВАН СКЛЯРОВ, СЛОВ’ЯНСЬКИЙ
ЛЬОТЧИК-АС, У БОЯХ ЗА ДНІПРО
Завершенням корінного перелому в Другій світовій війні, внаслідок якого
стратегічна ініціатива повністю перейшла до військ антигітлерівської коаліції,стала
перемога радянських військ у битві за Дніпро (вересень-грудень 1943
р.)[1,с.484]. З одного боку - це невигойні рани, величезні й часто невиправдані
людські жертви. Так, тільки на плацдармі в районі Букрина через невдалі спроби
взяти Київ з півдня загинуло 40 тис. радянських солдат й офіцерів[1,с.484]. З
іншого - з битвою за Дніпро пов’язаний зрив планів командування вермахту
створити неприступний «Східний вал» на правому березі ріки, перейти до затяжної
позиційної війни, яка перетворила б Правобережну Україну на криваву рану. Зважаючи на
важливість та історичну значимість описаних подій, ми маємо зберегти пам’ять
про мужність наших земляків, які в
далекому 1943-му році брали участь у битві за Дніпро. Одним із них був Іван
Григорович Скляров, випускник школи № 8 м.Слов’янська, де навчається автор
доповіді.
Із метою збору, систематизації та
узагальнення інформації про І.Г. Склярова в роки Другої світової війни-командира
ескадрильї 193-го авіаційного полка винищувачів, автор звернувся до музею, що
діє в Слов’янській ЗОШ |-||| ступенів № 8. У музеї зберігаються збірники [2;3]
та науково-популярні видання [4], де стисло розповідається про фронтову долю
І.Г Склярова, який протягом 1943-1944р.р. у 28 повітряних боях збив 18 літаків
вермахту
[2,с.211]. Тут же можна
ознайомитися з надрукованими письмовими джерелами:
1) статтею
Бориса Польового, котрий в якості військового
кореспондента приїжджав на фронт у грудні 1943р. і на шпальтах газети «Правда»
описав бій за участю І.Г Склярова, де було збито шість нацистських літаків[5];
2) листом матері льотчика, Наталії Степанівни Склярової, який було написано
після вигнання гітлерівських військ зі Слов’янська й у якому розповідається про
жахи окупації [6].
Автором були записані спогади керівника шкільного музею Вікторії
Володимирівни Романовської, яка зустрічалася зі І.Г. Скляровим до його смерті в
1980 р. й пам’ятає розповіді льотчика
про фронтові події [7].
На підставі зібраної інформації, узагальнивши факти біографії, можна
зробити певні висновки.
Іван Григорович Скляров народився 12 липня 1919р. у селищі Щемилівка, що сьогодні входить до міста Слов’янська
Донецької області [2,с.211]. Його батько загинув під час аварії на заводі. Мати,
Наталія Степанівна Склярова, виховувала сина одна, дуже його любила[7]. У 1934
році Іван Скляров закінчив школу в м.Слов’янську. Наприкінці 30-х рр. ХХ
століття в УРСР діяла система
обов’язкової семирічної освіти. За одними даними, І.Склярову вдалося закінчити
семирічку [2,сю211], за іншими - він отримав неповну середню освіту [3,с.17]. Можливо, через важке матеріальне
становище родини, необхідність оплачувати навчання в старших класах пішов працювати. Але обрати професію йому все
ж таки допомогла школа. До учнів школи № 8 м.Слов’янська напередодні війни
часто приходили військові та запрошували записатися до аероклубу, що діяв при
аеродромі в районі Славкурорту. Не всі бажаючі
витримували фізичні випробування, наприклад, центрифугою [7]. Але заняття в
аероклубі допомогли Івану Склярову отримати роботу інструктора льотчиків у
Херсоні, де він працював до 1940 р.[2,с.211].
Школа №8 м.Слов’янська директором
якої у передвоєнні роки працював Петро Тихонович Гриненко, сприймалася учнями як теплий, рідний дім. У
музеї зберігається лист льотчика-фронтовика Володимира Івановича Білика своєму
однокласнику Миколі Івановичу Сербиненку, також льотчику, Герою Радянського
Союзу: «Очень
оживленная у меня переписка с Анастасией Васильевной Васильченко, хорошая
учительница…знаешь, как много они
запоминают из нашей жизни (учителя). Её
воспоминания обо мне очень трогательные, сердечные. Часто спрашивают о тебе…Вспомни ее и школу, вечер и наши фокстроты вокруг елки, класс и «Обломова». Эх
школа! Какие воспоминания о ней!»[8]
З цього листа стає зрозумілим тепле
ставлення до школи №8 та її випускників. Воно не пов’язано з програмами та гаслами комуністичної
пропаганди, але засновано на усвідомленні учнями, якими турботливими й уважними
були їхні вчителі. Недарма у листі матері Івана Склярова Наталії Степанівни, написаному
восени 1943 р., так багато й емоційно написано про збитки, завдані окупантами
саме школі №8:
«Проходила я как-то мимо твоей школы. До войны
стояла она среди зелени и смотрела на
улицу чистыми окошками. И от ребяческого
смеха у прохожих на душе тоже было чисто
и хорошо… Глянула на окошко первого этажа и замерла: рама выбита, а в
проеме лошадиная морда. Оказывается, во всех комнатах внизу немцы конюшню устроили, на полах грязь, навоз, солома»[6,с.16]
За переказами, саме цей лист отримав Іван Скляров напередодні повітряного
бою біля Черкас у грудні 1943р. Бажання
помститися за рідне місто, за
землю Слов’янщини надихнуло його збити
шість літаків противника за один день [7]. Але це сталося пізніше.
У 1940 р. Івана Григоровича Склярова, інструктора аероклубу м. Херсона, призвали
до лав Червоної армії. У 1941р. він закінчив
прискорений курс Харківської військової авіаційної школи
[2,с.211;3,с.17]. Але, незважаючи на бажання, Івану Склярову не вдалося відразу
потрапити на фронт. Його направили до
Казахстану, де на аеродромах біля залізничної станції Яїк він готував молодих
льотчиків на фронт. Ескадрилья 193-го авіаційного полку винищувачів, якою він
командував, воювала у складі 5-ї повітряної армії Степового, з жовтня 1943
р.-2-го Українського фронту. Льотчики І. Склярова брали участь у битвах на
Курській дузі, за Дніпро.
І.Г. Скляров, згадуючи свої перші бої, своєрідне фронтове хрещення, знав
переваги німецьких літаків «Мессершміттів», з якими радянським льотчикам було
важко впоратися на винищувачах старої модифікації. І лише одержання фронтом нових «Лавочкіних»,та
«Яковлєвих» змінило ситуацію, дозволило
під Курськом розгромити німецьку авіацію «…Набравши потрібну висоту, - розповідав
І.Г.Скляров, - ми пішли на допомогу й прикриття своїх військ (селище
Тамарівка-авт.)» Ворог застосовує проти нас хитру тактику: на висоті 4 тис
метрів пару за парою випускає
«Мессершмітти - 109» , нижче-«110», ще нижче - «Фонке - Вульфи». Розкусивши ворожий задум, ми почали зверху розстрілювати
так званий німецький «купол» [4,с.7].
Корінний перелом у Другій світовій війні, який розпочався в битвах під
Сталінградом і Курськом, завершився на
берегах Дніпра. Саме там, біля Черкас,
І.Г. Склярову вдалося знищити протягом одного дня шість літаків противника. Радянський письменник, кореспондент газети «Правда» Борис Польовий описав це так:
«Атака чотирьох винищувачів була такою стрімкою та енергійною, що ворог,
у шість разів більший їх за чисельністю припинив штурм дороги й вишукувався в
оборонне коло. Літаючи один за одним, німці обороняли один іншому хвости, майже
не було можливості підібратися до них. Тоді Скляров наважився на сміливий і
небезпечний маневр. Він сам приєднався до цього кола німецьких літаків, прицілився в «фокке», який ішов
попереду, підпалив його та вийшов з кола раніше, ніж німець, котрий летів позаду,
зрозумів, що відбувається» [5,с.1].
Зі спогадів І.Г. Склярова хід цього визначного в історії повітряних війн бою
доповнюється новими деталями «…Наступного разу (грудень 1943р –авт.) я знову полетів четвіркою…З землі повідомили, що
група «Фонке - Вульф» і «Лавочкін-5» зовні були чимось схожими між собою.
Різниця полягала хіба що в тому, що в першого крила були наче обрублені. Може, це
певною мірою й сплутало карти фашистів і забезпечило нам успіх. Важко було
спочатку точно сказати, скільки ми там збили ворожих літаків. Повернувшись до
рідних пенатів, я помітив, що до мого літака поспішає автомашина командира
полку. Думаю - неприємність. А він вишукав усіх і від імені командуючого
фронтом гаряче привітав нас з перемогою, сказавши, що ми збили 18 ворожих
літаків, а я особисто – шість»[4,с.10]
На фронтових шляхах І.Г. Склярову зустрічалися не лише перемоги. Його літак
теж підбивали. Сім разів він залишав палаючий винищувач, але залишався живим [4,с.20]
І.Г. Скляров вважав, що його зберігала материнська любов. Хоча за воєнні
роки побачити свою матір Наталію Степанівну йому вдалося лише один раз: восени
1943 року. Після вигнання нацистських окупантів Слов’янськ залишився майже
зруйнованим. Іван Скляров звернувся до командира полку з проханням дозволити зробити коло над рідним місто під
час вильоту. Він хотів побачити, чи вцілів його дім, а значить мати. Коли Іван
Скляров прилетів, із повітря замість будівлі він побачив лише руїни. І тоді, щоб
з’ясувати долю рідних, всупереч бойовому завданню, льотчик приземлився.
Виявилося, що мати залишилася живою. Передчуваючи, що це літак - літак сина, вона намагалася підійти до нього, але
через хвилювання в неї віднялися ноги [7].
Після закінчення Другої світової війни Іван Григорович Скляров оселився на
землі Правобережної України, що стала для нього рідною. Після закінчення
Харківського інституту інженерів залізничного транспорту (1968 р) він працював
тут начальником вагонного депо залізничної станції м. Козятина Вінницької області [3,с.17;4,с.5]. Але його
серце наче розділилося навпіл: між землею Поділля й землею Слов’янщини. І
навіть помер Іван Скляров зі своєю
матір’ю в один день [7].
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ І
ЛІТЕРАТУРИ
1. Бойко О.Д. Історія України: Навч посібн.-К.:Академвидав, 2007.-688 с.
2. Золоті зірки Донбасу.- Донецьк: ТОВ «АЛАН»,2003.- 480 с.
3. Моисеев А.М. Помнить войну 1941-1945 г.г.,- Слов’янськ, 2012.-71с.
4. Ясельский А.М. «Роза-5» виходить на ціль. - Житомир,2007. - 270 с.
5. Полевой Б. Мастер воздушных атак //
Правда,-17 декабря 1943 г,-с.1.
6.Тереков Е.А. Пять золотых звезд.-Донецк: «Донбасс»,1966,-34 с.
7.Романовська В.В, 1946 р., м Слов’янськ, запис зроблено 08 квітня 2015
року.
8.Лист Володимира Івановича Білика від 12 травня 1945 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар